«У мене вже таке враження, що в Україні я, як вдома. А якщо щось стається, то треба бути вдома»

Саме так на питання, чи не лячно було їхати зараз в Україну відповів Матіас Тіз, очільник відділу комунікації та допомоги Україні з Caritas im Norden. Нещодавно він разом зі своєю командою завітав до Карітас Коломия

– Чи пам’ятаєте свою першу реакцію коли почули про війну в Україні?

– Перша моя реакція – це шок, ніхто не думав, що у Європі буде війна. Ми розуміємо, що з Путіним неможливо домовитися. Адже він всім брехав і, по суті, створив хаос у всьому світі. В той же день, 24 лютого, ми зробили оголошення в пресі й звернулися з проханням до людей, бо ми здогадувалися, що буде потрібна нагальна допомога.

– Чи відгукнувся народ на Ваш заклик про допомогу?Готовність допомагати була надзвичайно висока. Спочатку, коли ми тільки почали збирати гуманітарні речі, засоби гігієну та іншу допомогу, то люди робили багато фінансових пожертв. Тож, ми змогли завантажити перші гуманітарні фури. Ми знайшли фірму, яка погодилася безплатно передати вантаж в Україну. Всього цілих 120 тонн гуманітарної допомоги ми відправили в Івано-Франківськ.

– Можливо у Вас є дані скільки людей пожертвувало, аби Ви могли сформувати такий величезний вантаж?

– Я не знаю, у нас є відомості тільки про результат, але можу сказати, що пожертвували багато тисяч. Ми отримали стільки коштів, що досі можемо планувати та формувати гуманітарні вантажі в Україну. Вже наступна фура буде до Коломиї, вона якраз в процесі підготовки. Адже це речі, які реально потрібні й ми розуміємо їх значення.

– Чи не було Вам страшно їхати сьогодні в Україну?

– Ми подумали й вирішили, що саме зараз, коли у Вашій країні біда, варто їхати. Тільки Господь точно знає де і коли ми маємо бути, як зараз, так і завжди. Тож ми дякуємо Йому, за те, що добре доїхали. Я понад двадцять років приїжджаю в Україну і вже зміг достатньо познайомитися з цією країною і полюбити її. Коли я приїжджаю сюди, то в мене таке враження, що я приїжджаю додому. Тому я і не мав страху сюди їхати. Якщо десь горить, то треба бути дома.

– Ви вже змогли трішки познайомитися з нашою діяльністю, тож, які Ваші враження?

– Ми змогли побачити вашу роботу і приємно вражені. Ця лялька-мотанка, яку робила ваша підопічна в часи, коли ішли бойові дії, а потім передала вам в знак подяки за надану допомогу і які ви сьогодні подарували нам, яскраве свідчення ваших старань. Я бажаю Вам всім Божого благословення, аби Ви були здорові. А ми будемо допомагати Вам, настільки, наскільки зможемо!