«Треба мати ціль і якісно виконувати свою роботу», – Наталія Григорчук
Велику кількість проєктів, які нині реалізує Карітас Коломия, очолює пані Наталя Григорчук. Вона працює у Карітас Коломия вже 13 років і за цей час пройшла шлях від волонтера до керівниці. Найголовнішим у своїй роботі фахівчиня вважає бажання рухатися вперед, постійно розвиватися та якісно працювати.
– В Карітас я прийшла працювати психологом після закінчення четвертого курсу. Працювала тоді в Центрі по роботі з дітьми. У 2014-му році, коли почалася війна я допомагала психологічною підтримкою вимушеним переселенцям, а також очолила Центр для дітей та сімей Карітас Коломия.
Пані Наталю, Ви зараз керуєте проектами Карітас Коломия, а це доволі великий обсяг роботи. Чи вистачає часу, щоб все тримати під контролем? Може є якісь секрети, як організувати роботу?
– Так, зараз у нас дуже багато проєктів. Я навіть одразу і не скажу вам точну кількість. Є серед них довготривалі і короткострокові, є такі, що працювали ще до війни. Це і Домашня опіка, і Центр для дітей, і Будинок Милосердя Блаженного Миколая Чарнецького, і Католицька школа та дитячий садок св. Івана-Павла ІІ. Зараз додалися проєкти з реагування на наслідки бойових дії в Україні. Це комплексна робота по допомозі вимушено переселеним особам. Сюди можна віднести роботу наших хабів в різних локаціях Коломийської єпархії УГКЦ, шелтерів – місць тимчасового перебування людей та роботу Простору дружнього до дитини. Також ми розвтваємо дитячий центр «Янголятко», куди наші гості із зони бойових дій приводять своїх дітей. Там аніматори, соціальні працівники та психологи проводять з ними час – бавляться, знайомляться з культурою міста Коломия, проводять різноманітні заходи та майстер-класи. Дійсно, обсяг великий. Часу не завжди вистачає, але ми маємо ціль – допомогти. Карітас Коломия зараз має великий штат, який допомагає і робить якісно свою роботу це і є наш головний секрет.
Зараз Ви більше часу приділяєте гуманітарним проєктам. З чим це пов’язано?
– Безумовно, я люблю дітей, особливо люблю табори, які ми організовували, але треба розвиватися та рухатися вперед. Вважаю, що гуманітарний напрямок – це ще один крок до розвитку, пошук чогось нового і незмінне бажання допомагати.
Люди завжди бачать тільки результат вашої роботи. Отримувач благодійної допомоги не має уявлення про шлях, який проходить проєкт від ідеї до реалізації, не має уявлення, що робиться «за лаштунками». Ви разом з колегами багато часу витрачаєте на реалізацію одного проєкту і що для вас є найголовнішим у роботі?
– Часу витрачаємо багато, але це 100% командна робота, а разом завжди легше. Важко вибрати якийсь один напрямок і одне рішення. Змінюються люди, тим більше, змінюються реалії, кожного разу виникає щось нове. Треба думати, швидко реагувати на зміни і не зупинятися. Ми, наприклад, перші, хто почав допомагати внутрішньо переміщеним особам, зробили в цьому дуже гарний старт. Те, що було два місяці тому і те, що ми маємо зараз – це велике досягнення. Ми постійно розвиваємось, намагаємось надавати якісну допомогу, обов’язково з урахуванням гідності людини. Щодо етапів реалізації. Уявіть, що треба, наприклад, забезпечити 500 або більше людей продуктовими наборами. Спочатку треба узгодити все з донорами, опрацювати всі деталі, отримати все необхідне для тих наборів, потім їх скласти – тут не обійтись без допомоги волонтерів, організувати та підготувати місце видачі, роздати. І тільки тоді людина побачить результат нашої роботи. Перерахувати всі етапи легко, виконати – доволі важка справа. Але вся наша робота – це робота колективу.
У будь-якої благодійної справи є три сторони: благодійна організація, партнери і отримувачі. Розкажіть, хто підтримує вашу роботу, хто допомагає?
– Від початку бойових дій наші партнери реагували дуже швидко на всі потреби, бажали нам допомогти. Думаю, що головна причина цього – довіра до нас, до результатів нашої роботи. Для нас довіра – дуже цінна річ. Карітас України, Caritas International, всі наші донори та партнери реагували на ситуацію моментально. Місцеві меценати та волонтери також дуже сильно допомагали.
Ви щойно сказали про довіру. На чому вона базується?
– Довіра базується на результатах нашої роботи, на відгуках наших підопічних, на тому, що ми вчасно звітуємо і про використання коштів, і про діяльність. Це найкращий фактор, найкращий показник, особливо для тих донорів, які знаходяться на відстані від нас, а також для тих, хто допомагає нам вперше.
Майже у кожній вашій відповіді є слово «команда». Хто працює з вами пліч-опліч, як вони прийшли до Карітас? Можливо існує якийсь природній відбір кандидатів, особливі якості? Чим відрізняються працівники Карітас від інших?
– До війни у нас працювало десь 50 людей, тепер вдвічі більше. Це люди, які перш за все розуміють цінності Карітас. Ми добре розуміємо що ми робимо, для чого ми робимо і для кого ми робимо. Переваги надаються тим, хто хоче допомагати, розвиватися та рухатися вперед. Наші лави поповнили вимушено переміщені особи, ті, хто евакуювався з зони бойових дій. У всіх наших співробітників різний шлях: хтось найнявся на роботу у звичайний спосіб, хтось був волонтером, а потім працівником. Процедура не складна – співбесіда. Ми бачимо, як людина працює, які цінності має і приймаємо на роботу. Все базується на довірі. Я думаю, що в Карітас не приходять просто так, це за покликання, інакше не буває.
А як пересічні громадяни реагують на акції, які проводить Карітас? Приймають участь?
– Сказати, що всім подобається те, що ми проводимо, буде неправильно, бо це утопія. Але коли те, що ми робимо, навіть, якщо все виглядає не зовсім ідеально, має відгук – це показник, це ознака того, що людям не байдуже. Місцеві нас дуже підтримують. І не тому, що от почалася війна і люди одразу зголосилися нас підтримувати, ні. У нас є щорічні акції до Дня Святого Миколая, «Різдвяна свічка», «Шкільний портфелик». І свій внесок в їх проведення кожного року вносить місцеве населення.
Які зміни відбулися в роботі саме зараз, коли до вас приїхало багато людей?
– Коли це сталося ми навіть працювали без вихідних, бо розуміли, що ми мусимо допомогти. Те, що ми почали робити, постійно змінюється, бо кожен має свою думку, дивиться на проблему під іншим кутом і вносить свої пропозиції. Колективним вирішенням ми вже з’ясовуємо, як нам далі працювати і куди рухатися. Спочатку у нас були тільки рецепції для тих людей, що приїжджали з особливо небезпечних регіонів. Потім зрозуміли, що потік великий почали працювати над розміщенням цих людей, створювати шелтери і розвивати цей напрямок. Ми спільно реагуємо на актуальність кожної проблеми. І це добре. Бачити кожного разу тривогу, збентеженість, невпевненість у завтрашньому дні в очах переселенців дуже важко. Коли люди до нас приходять, ми намагаємось допомогти їм по максимуму, врахувати всі потреби. Деяким людям, попри втрати, горе і відчай треба просто поговорити – тут вже працюють наші психологи. Ми повністю не зрозуміємо те, що відчувають ці люди, але що ми на шляху до допомоги – це однозначно.
Які плани маєте на майбутнє?
– Святкувати перемогу!
