«Очі бояться, а руки роблять» – о.Сергій Триф’як
Кожна людина у своєму житті хоча б одного разу простягнула руку допомоги іншому, не потребуючи нічого у відповідь: витратила свої кошти у бажанні нагодувати голодного, віддала свої речі нужденному, поділилася хлібом-сіллю з сусідом, доглянула старенького або викликала швидку. З людьми доброї волі це відбувається само собою, без розголосу, і про добрі справи можуть знати хіба що сусіди або близькі. Під час війни, яка точиться в нашій державі і кожного дня спричиняє багато горя українським сім’ям, саме добрі справи кожного з нас стають ознакою єдності нашого суспільства, проявом людяності та турботи про ближнього. Серед великої кількості волонтерських організацій всього світу, які прийшли на допомогу постраждалим від війни, значною мірою виділяються благодійні та релігійні фонди, для яких творити добро – повсякденне служіння. Про те, як війна змінила роботу Карітас Коломия, про роботу Коломийської єпархії з переселенцями та їхніми сім’ями, про плани на майбутнє розповідає керівник парафіяльного фонду о.Сергій Триф’як.
Отче, за той час, що ви очолюєте Карітас Коломия чи змінилася робота фонду взагалі і з якими викликами довелося стикнутися під час війни?
– Одразу зазначу, що ми не маленька організація. До нашого складу входять кілька структур. Але до війни всі вони були спрямовані на соціальну опіку над літніми та малозабезпеченими людьми, дітьми, що залишилися без батьківського нагляду та безхатченками. Ми маємо будинок, де доглядаємо людей похилого віку, мамо католицьку школу, де навчаються та виховуються діти. Ще задовго до початку війни ми багато говорили на своїх нарадах про загрози, які можуть виникнути, обговорювали ситуацію, розуміли, що доведеться змінювати свою роботу у бік надання допомоги тим людям, які будуть шукати захисту у безпечних містах, подалі від війни. Спочатку нам здавалося, що все це щось далеке і нереальне, що так статися не може в цивілізованому світі. Але, як ми бачимо, все стало досить близьким і досить реальним. Від початку повномасштабного вторгнення Росії ми почали, в першу чергу, надавати гуманітарну допомогу великій кількості біженців, переселенців з різних куточків України, і це багато чого змінило у нашій діяльності. Ми очікували, що приїде багато людей, але не розраховували на таку кількість – зараз до нашої єпархії, а це декілька районів, не тільки Коломийський, приїхало близько 100 тисяч біженців. Наразі існують великі черги за допомогою. Але ми разом з гуманітарним напрямком не припиняємо і соціальної роботи.
Щоб всі напрямки ефективно працювали потрібен чималий штат волонтерів та працівників. Як з цим упорались?
– Якщо до війни у нас працювало приблизно 70 співробітників, то зараз їх вже більше ста. Крім цього є кілька сотень волонтерів. Роботи доволі багато, потреба у волонтерах досі існує. До речі, ними зараз стають ті, хто приїхав до нас, як біженці. Деякі з цих людей вже стали нашими працівниками.
Розкажіть докладніше, що зроблено для покращення стану такої великої кількості людей і які маєте плани на майбутнє?
– В нас у єпархії створено декілька хабів, спрямованих на допомогу біженцям. Це осередки, де видають продуктові та гігієнічні набори, все, що потрібно людям, які винаймають житло. Крім того у нас в Коломиї та різних містах створено шість шелтерів, в яких зараз мешкає понад 220 осіб з числа евакуйованих. До кінця лютого ми цих шелтерів не мали, створили їх на початку березня. Створювались вони по-різному. Перший шелтер ми зробили у власному приміщенні Карітас, планували на першому поверсі зробити будинок для безхатченків, але дуже швидко його переобладнали під потреби біженців. Додатково задіяли для цього другий та третій поверхи. Другий шелтер створено у монастирі. Решта – це наслідок роботи з парафіями.
Продовжуємо забезпечувати людей всім необхідним для гідного життя на новому місті, допомагаємо знайти роботу, опікуємося дітьми. Не забуваємо про людей похилого віку, надаємо медичну, психологічну, соціальну допомогу. Якщо раніше всі наші зусилля були спрямовані на більш малозабезпечені верстви населення, то зараз допомагаємо всім без виключення.
В нас є стаціонарний будинок догляду для літніх людей. В ньому ми тепер приймаємо і тих, хто приїжджає з небезпечних регіонів. Зараз у будинку мешкають 15 людей з Харківщини, Київщини, Миколаївщини, Запоріжжя. Наразі працюємо над збільшенням кількості місць, щоб якомога більше людей могли отримати кваліфікований догляд.
Ми постійно намагаємось зробити нашу роботу більш систематизованою, щоб вона була більш якісною і доступною для людей навіть у віддалених куточках нашої єпархії. Плануємо створити ще два шелтери, які будуть приймати евакуйованих людей. Маємо намір продовжувати сприяти тим, хто в них живе у подальшому працевлаштуванні у школах, дитячих садках, просторах, дружніх для дітей. Ми повністю занурені у працю і наша щоденна кропітка робота дає нам силу.
З огляду на обсяг роботи, яку нині виконує парафіяльний фонд Карітас Коломия і який ви очолюєте вже 13 років, скажіть, де взялася та завзятість та сумління, з яким ви працюєте? Чи не злякалися свого призначення, адже ви були на той час доволі молодою людиною? Що вас надихає в роботі, хто допомагав тоді і допомагає зараз?
– По-перше, тоді ми (Карітас Коломия – ред.) були значно меншими. Ми мали діяльність, яка не була настільки розповсюджена. Зараз роботи побільшало, але, як кажуть, очі бояться, а руки роблять. Мабуть у певних моментах Господь Бог допомагав мені у тому, що ми зараз робимо, вчив відповідати на ті виклики, які існують зараз. По-друге, у церкві все простіше, є певний устрій. Моє призначення було здійснене єпископом. Він знав, де я мав працювати і що розвивати. Я тоді був молодим студентом богослів’я та канонічного права, Карітас для мене не був якимось пріоритетом. Але то змінилося дуже швидко, бо допомога людям не може бути не в пріоритеті. Треба вірити в те, що ти робиш, без цього неможливо. Весь шлях довжиною у 13 років я пройшов разом з командою, котра хотіла створити не просто організацію, а осередок, де люди завжди зможуть отримати необхідну допомогу, відчути руку підтримки. І дуже добре, що ця рука підтримки була від церковної структури. Саме так, з вірою, ми працюємо всією командою й донині. У нас є велика кількість проектів та напрямків в роботі. Спочатку це були проекти, засновані на власних спостереженнях та досвіді. Коли люди зверталися до нас по допомогу, ми бачили, що деякі з проблем мають тенденцію повторюватися – ми розвивали цей напрямок, удосконалювали його, виробляли власні методики. Але працювати у мережі значно легше, є можливість обмінюватися досвідом. Ми тісно співпрацюємо з іншими підрозділами Карітас в Україні та за кордоном. Це допомагає проходити всі етапи розвитку і становлення.
Зараз багато людей втратили майже все у своєму житті: роботу, житло, рідних та близьких, втратили сенс життя та віру в майбутнє. Як ви бачите вирішення проблем цих людей і щоб ви їм порадили в такий важкий для них час?
– Ми маємо відбудувати свою державу, відбудувати всі будівлі та домівки. Ми, як суспільство, просто зобов’язані це зробити. Ці люди втратили занадто багато. І це знаходиться в площині не релігійної відповідальності, а гуманітарної. Ми маємо повернути людям можливість жити і працювати. Жити там, де вони захотять, або повернутися туди, де їхнє коріння, де вони жили раніше. Щоб після війни, після перемоги люди мали таку можливість. Це наша відповідальність, від якої не можна відступати.
Людям, які через війну зазнали втрат, я, як священник, хочу порадити покласти свою віру до ніг Господа Бога. Іноді розпач, ненависть, сприйняття тієї реальності, яка є, навіть якщо вона не дуже приємна, можна вгамувати через спілкування з Богом. Ми завжди потребуємо співрозмовника, того, хто вислухає, порадить, захистить та допоможе, з ким можна розділити своє горе. Дуже добрим співрозмовником є Господь Бог. Він завжди нас чує. В цей найстрашніший час, коли людина пережила бомбордування, втрату близьких, розділити свою біду з Богом – це шлях кожної віруючої людини. Ненависть руйнує. Її потрібно перетворювати на щось краще. Розмова з Богом перетворить ненависть і злість, котрі є в серці, на любов і ця любов буде будувати.
Довідка: Робота благодійного парафіяльного форду Карітас Коломия здійснюється у напрямках: домашня опіка для одиноких важкохворих людей похилого віку, Центр дітей та сімей, Благодійна їдальня. Протягом багатьох років працюють Гімназія «Католицька школа та дитячий садок ім. Святого Папи Івана Павла II», центр допомоги постраждалим від домашнього насильства, будинок нічного перебування, соціальна пральня, табори для дітей та молоді.
