«Ми створюємо для людей комфортні умови та надаємо час для адаптації та прийняття рішення», - Андрій Шелефонтюк
З моменту, коли Росія підступно вторгнулася в наше мирне життя, руйнуючи міста та селища нашої держави та перетворилися мільйони українців на біженців. Чимало людей залишились без житла, одягу, роботи, втратили рідних та близьких, втратили мир та надію на майбутнє. На допомогу поодиноким людям та цілим родинам, які рятувались від війни, прийшли благодійники Карітасу, створюючи переселенцям затишні та комфортні умови життя за допомогою шелтерів. Від початку війни Карітас Коломия створила шість шелтерів, п’ятьма з них керує Андрій Шелефонтюк. У минулому волонтер, який змінив професію менеджера зовнішньо-економічної діяльності на роботу у великій Карітас family та присвятив себе допомозі людям.
Пане Андрій, ви ще у лютому були волонтером, а зараз вже очолюєте цілий напрямок? Як це трапилося?
– У Карітас Коломия я працюю всього три місяці. Прийшов сюди, як водій-волонтер і допомагав у всьому, де була потреба. Коли почали займатися створенням місць перебування для переселенців, працювати над їх облаштуванням, мені запропонували очолити всі шелтери. Я погодився. За освітою я менеджер зовнішньо-економічної діяльності, але прийшов у Карітас і мені тут сподобалось. У родині Карітас взагалі добре.
– Як було прийнято рішення про створення шелтерів, чи були якісь навички або приклади, як це робити, що для цього потрібно?
– Коли почалась війна, ми всі були трохи шоковані. Розуміли, що зараз почнеться міграція людей по всій країні, очікували велику кількість переселенців, тому ще 24 лютого зібрали загальні збори, після яких отець Сергій сказав, що першим під потреби внутрішньо переміщених осіб переобладнаємо будинок нічного перебування. Ми розуміли, що наплив людей буде великим і треба зробити як мінімум два шелтери. Тож, рішення прийняли доволі швидко і швидко все реалізували. Досвіду або прикладу створення шелтерів не було, робили все самі. Я тоді був ще волонтером, разом з іншими волонтерами їздив допомагати доробити опалення в Дорі, встановлювати ліжка, робив різну роботу, яка на той час була потрібна.
Тепер Карітас Коломиї має 6 шелтерів: люди живуть на трьох поверхах будинку нічного перебування, тепер там розміщується 86 людей. Ще один шелтер на Довбуша, третій – у Воскресінцях, це неподалік Коломиї, там шелтер діє при церкві. Четвертий працює у Дорі, у приміщенні колишнього дитячого табору, а п’ятий — у Яремче. Там місце перебування переселенців розміщено на території монастиря. Є ще один шелтер у селі Космач, але я не є його керівником.
– Розкажіть про умови, які створені для переселенців. Це щось особливе, хоч трохи схоже на дім?
– Ми використали будівлі, де можна зробити кімнати, кухню та інші необхідні приміщення. Ставимо обладнання для кухні, встановлюємо ліжка у кімнатах, робимо душові та вбиральні, встановлюємо холодильники та пральні машинки. Люди повинні мати гідні умови проживання, мати можливість помитися, поїсти, відпочити та почувати себе комфортно. Технікою та необхідним обладнанням нас забезпечують закордонні донори. У проєкти, які написані під створення таких місць перебування, враховано не тільки обладнання, а і його обслуговування. Донори також поставляють або фінансують частину харчі та засобів гігієни.
Також ми повністю забезпечуємо людей продуктами та всім необхідним для життя. Один раз на тиждень ми привозимо людям продукти, відповідно до списків, які вони складають. Завозимо необхідну гігієну. Є чотири шелтери, де люди самі готують, а мешканців шелтеру на вулиці Петлюри, 98 забезпечує харчуванням місцеве кафе, у нас з ними укладений договір. Кафе готує обід та вечерю, а сніданками люди самі.
Крім цього у шелтерах працюють психологи, допомагають людям легше пережити те, що з ними трапилося. Також у кожному шелтері є соціальні працівники. Кількість працівників різна, залежить від кількості людей. Робота у соціальних працівників цілодобова, а в Дорі і Яремчі фахівці працюють вахтовим методом. Жоден шелтер ніколи не залишається без нагляду — завжди є працівник, до якого будь-якої миті можна звернутися.
А якими ви бачите шелтери після війни, що з ними буде?
– Наприклад, будинок нічного перебування, де мешкали 26 людей і де ми створили умови для перебування 86-ти, може продовжувати приймати більшу кількість безхатьків на зимовий період. Шелтер у Дорі — це літній табір, ми повністю дооблаштували ту будівлю, його можна використовувати для оздоровлення дітей, кількість діточок теж значно збільшиться.
У деяких шелтерах можна зробити соціальні хостели для людей, які не мають змоги поселитися в готелі. Варіантів безліч. Площа не має простоювати. Тепер у наших шелтерах перебуває 220 людей. Тепер уявіть скільком ми зможемо допомагати після війни.
Вам відома доля людей, які до вас приїхали?
– Кількість людей постійно змінюється, одні приїжджають, інші повертаються додому. Мова, звичайно ж, йде про тих, кому є куди повертатися. Багато людей повернулося в Бородянку, в Харків, Київ. Є такі, що поїхали в інші області або за кордон, куди мають можливість туди і їдуть. У когось з’являється робота, яка потребує переїзду. До речі, в супереч самому поняттю шелтер, де люди перебувають певний час, в наших шелтерах переселенці знаходяться стільки, скільки в цьому є потреба. Наприклад, у нас є біженці з Харкова, які приїхали ще 26 лютого. Вони до сьогодні у нас перебувають у нас, бо не мають куди їхати.
Декому ми допомагаємо знаходити житло. Нещодавно ми переселили жінку у квартиру, де вона буде сплачувати тільки комунальні послуги. Крім цього ми допомагаємо людям з роботою. Вже маємо чоловік 15, які працевлаштувалися. Це означає, що вони можуть самостійно винаймати житло, будувати нове життя. У будь-якому випадку людям, що потрапили в такі складні умови, на прийняття рішення потрібен час і ми цей час даємо, підтримуючи їх.
