Уявіть собі квітень 2022 року. Весна, яка мала б бути сповнена теплом і новим життям, замість того накрилася туманом страху й невизначеності.
Галина й Сергій Борисові, подружжя з Харкова, покинули рідне місто під гул вибухів і свист ракет. Дорога до порятунку була важкою: три доби майже без сну, зупинки під обстрілами, довгі години в очікуванні того, що буде далі. Але вони доїхали. Їхня подорож завершилася в Коломиї, маленькому містечку, де ще залишалася надія на спокій.
“Ми їхали до друга, який має ресторанний бізнес на околиці міста” – згадує Галина. – “Декілька днів ми прожили в маленькій хатині біля лісу, захищені від жахів війни. Але розуміли: їхня гостинність не може тривати вічно, їм теж потрібно жити й працювати. Тож ми почали шукати новий дім у Коломиї”.
Грошей не було. Все, що заробляли на бізнесі, пішло на товари, які згоріли в перші дні війни. Вони не знали, як житимуть далі, де знайдуть кошти на їжу чи житло.
“Ми прийшли в ЦНАП, де дізналися про Карітас. Це було для нас справжнім відкриттям. Ми були розгублені, налякані, зболені до глибини душі, але там нас зустріли з посмішками. Нам надали першу допомогу, нагодували й підтримали”, – каже Сергій.
Зрештою, їхня сім’я знайшла в Карітас не лише порятунок, але й новий сенс.
“Сергій захворів на рак, і цей рік був для нас суцільною боротьбою. Після операції в Коломиї, коли ми трохи оговталися, ми вирішили, що маємо віддати цю доброту далі,” – розповідає Галина. – “Ми стали волонтерами, бо відчували: допомагаючи іншим, ми зцілюємо й себе”.
Сергій майструє меблі, лагодить усе, що тільки можна. Галина допомагає всюди, де це необхідно. Їхні діти, Марічка й Іван, стали частиною спільноти Карітас, їхні очі тепер світяться радістю. “Вони ходять сюди вже два роки. Щойно дзвенить останній дзвоник у школі, вони мчать сюди, як на крилах”, – сміється Галина.
Іван і Марічка, двійнята, згадують свої пригоди із захопленням.
“Мені тут подобається все: ігри, екскурсії, а їжа просто неймовірна”, – розповідає Іван. – “Я б навіть турнір із поїдання пончиків організував!”
Марічка підхоплює: “А мені подобаються прогулянки, наші фотосесії. Ми тут знайшли друзів і стали однією великою родиною”. Також діти з радістю згадують табір від Карітасу в Дорі. “Це були канікули, які запам’ятаються на все життя”, – додає юнак.
Ці прості моменти радості, як-от гра у футбол біля Шевченківського озера чи теплі обійми від бабусь у шелтері, роблять їхнє нове життя наповненим сенсом. Карітас для них став не лише порятунком, але й місцем, де людяність і турбота завжди поряд.
“Ми зрозуміли, що навіть у найважчі часи ми не одні і тут нас завжди підтримують”, – з теплом додає Сергій. – “І це відчуття робить нас сильнішими”.
