Народилася Мирослава у сім’ї, де відчувала любов та підтримку від батьків. Її дитинство було наповнене теплом та радістю, адже вона була улюбленою донечкою, оточеною увагою та турботою своїх близьких. Однак вже у юності вона зіткнулася з першими випробуваннями, коли втратила батька. Материнське виховання зміцнило її сім’ю, зробивши її ще сильнішою та відданішою своїм близьким.
Її мрія про навчання в медичному університеті перервалася важкими обставинами — дві автокатастрофи, які могли забрати її життя. Однак, Мирослава не втратила віру у майбутнє і завершила навчання в педагогічному інституті, присвятивши себе освітній діяльності. Протягом 30 років вона працювала у місцевому інтернаті, даруючи світло знань своїм вихованцям.
“З близьких людей у мене є подруга, з якою познайомилася у 1962 році в Києві у лікарні, де мені робили операцію після ДТП. Ми і до сьогодні підтримуємо зв’язок. Це сильна моральна підтримка для мене”, – розповідає жінка.
Мирослава також зазначає, що має племінників, проте кожен зайнятий своїм життям. Іноді допомагають сусіди, але багато хто потребує допомоги або виїхав. Вона розповідає: “Мушу все сама робити, можу не можу – мене ніхто не питає, бо більше нікому. Соціальні працівники приходять, це для мене дуже цінно. Дуже люблю городництво, вирощувати ягідки та овочі, а також доглядати за квітником.”
На завершення Мирослава Володимирівна дякує за продуктові набори, які щомісяця передає БФ “Starenki” Вона навіть написала подячного листа благодійникам, адже дуже вдячна за їхню турботу.
Історія пані Мирослави – це приклад сили духу, який надихає та вчить не здаватися перед будь-якими випробуваннями.
