– Молоді люди, а ви куди?, — питає нас з оператором жінка поважного віку, яка стоїть у черзі під Верховинським коледжем туризму і готельного господарства. На дверях вивіска “Карітас Верховина”.
– ми з Карітас Коломия, — відповідає Сашко, відчиняючи двері хабу.
– а, то може ви нам допоможете швидше туди потрапити…, — роздумує вголос жінка.
Координує місцевий хаб Тереза. Дівчина донька місцевого священника, вона 4 роки жила в Ірпені. Коли почалося вторгнення Тереза вибралася в Бородянку, а за трохи приїхала до батьків у Верховину. Через три тижні запустили місцевий хаб. Функціонувати він почав 13 квітня у приміщенні місцевого коледжу. У перші дні після відкриття дуже допомогли волонтери-переселенці.
“Якби не дівчата, я не знаю, як би впоралася… Більшість зробили вони. Карітас тут відкрився 13 квітня, я була сама, не було нікого в допомогу.
На щастя, отримувати допомогу прийшла моя майбутня волонтерка, потім ще одна дівчина. Вони побачили що відбувається і наступного дня прийшли на допомогу і так пішло… У результаті одна з дівчат створила чергу на вулиці, ми повідомляли людей у вайбері, який номер зараз отримує допомогу, бо люди приїжджали автобусами, черга була великою, важко було чекати”, — ділиться Тереза.
Дівчина каже, що багато людей повернулися додому і наразі немає потреби в онлайн черзі, тому під дверима хабу тепер черга жива.
Тепер залишилося двоє волонтерок, одна з яких має незабаром перейняти функції Терези, бо дівчина повертається в Ірпінь.
Щодня кількість людей, що отримує допомогу в Карітас Верховина різна. Видають тут, як і в інших хабах Карітасу, продуктові набори, засоби гігієни та одяг.
Частину одягу передали з Карітас Коломия, невелику частину принесли місцеві мешканці, ще частину повернули переселенці, які отримували тут допомогу раніше. Повертаючись додому, приносили речі, думали про людей, яким вони ще можуть знадодитися.
“Переважно люди, які дійсно щось таке пережили, не хочуть про це розказувати.
Ми спочатку дуже пробували з ними говорити, багатьом це не подобалося… А тепер ми починаємо говорити, хто відкритий, то продовжує діалог…”, — каже Тереза.
Дівчина каже, що у Верховині є змога соціалізуватися переселенцям, якщо вони до цього відкриті. Деякі з волонтерів так знайшли собі заняття, допомагають іншим, дехто вже й роботу знайшов.
На вулиці, під дверима хабу, чекає декілька людей. Йдемо знайомитися. Пані Василина родом із Верховини, однак вийшла заміж та жила 36 років у Харкові.
Тут жінка познайомилася із подружжям поважного віку, теж із Харкова. Їхня донька декілька років поспіль відпочивала тут, з перших чисел березня подружжя потрапило сюди. Кажуть, що тут дуже гарне ставлення місцевих мешканців. Прийняли їх як рідних. Подружжя вже отримувала допомогу від Карітасу, сьогодні прийшли вкотре отримати продуктовий набір. Через невелику пенсію важко забезпечити усе необхідне.
Тим часом пані Василина далі контролю, щоб ніхто не пройшов без черги.
Дивно бачити серед гір таких різних людей. Думаю, якби не сталося цього вторгнення, не стояли б вони усі тут… Добре, що усі вони можуть отримати допомогу від Карітасу та бодай трохи відчути себе у безпеці.
