До нашого дому прийшла війна. Як постимо у цей тяжкий, надзвичайний час?
Завдання №1 і загалом єдине завдання – захистити свої серця від ненависті.
Зараз перед нами є небезпека впасти в одну з двох крайностей: або в ненависть, або у відчай. Мусимо боронити наші серця від одного і другого.
Як?
Робімо справи милосердя. Допомагаймо тим, кому зараз важче, ніж нам. Допомагаймо біженцям. Допомагаймо армії. Допомагаймо сусідам, які іноді не мають як, або не мають за що купити найнеобхідніші речі. Стараймося видобувати з себе оптимізм і заражати ним своїх ближніх. Так, це досить складно, але борімося – за своє серце і за серця близьких нам людей.
Молімося за наших загиблих, за їхні родини. Євангеліє говорить нам любити своїх ворогів. Під свистом куль і в хаосі розривів ракет це тяжкий виклик для християн. Тому зосередьмося на молитві за зцілення наших особистих ран і ран нашого народу. Пам’ятаймо: ціллю лукавого є заразити ненавистю і того, хто стріляє, і того, в кого стріляють. Вибудовуймо фортеці навколо своїх сердець.
Живімо у війні, але не війною. Робімо повсякденні справи, як і в будь-який інший час. Миймося, акуратно вбираймося, робімо необхідну домашню роботу (якщо ви маєте дім), садімо городи навіть якщо в них влучить бомба. Не даймо відібрати в нас «нормальність» нашого життя.
Не осуджуймо. Хтось може обмежити себе у певній їжі, нехай обмежує і жертвує це за найскорішу перемогу чи за наших воїнів. Але не осуджуймо того, хто цього не робить. Багато з нас зараз їдять з «чужого столу». Тому не нарікаймо, будьмо вдячними за те, що є. Не осуджуймо тих, хто має відмінні від нас політичні погляди, чи розмовляє не найчистішою українською мовою. Чи ще у чомусь не такий, як ми. Не осуджуймо! Зараз є ЧАС ДОПОМОГИ, А НЕ ОСУДУ. Тому простягнімо руку будь-якому потребуючому, який постане на нашому шляху.