Василь Романович Яцентюк народився 12 жовтня 1960 року в невеличкому селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Його дитинство було простим, але сповненим теплих моментів, які назавжди залишилися в пам’яті. Школа, друзі, перші мрії. У 8-му класі Василь зрозумів, що хоче творити щось красиве своїми руками, і тому вирішив піти навчатися до художнього училища в селі Івано-Франкове на Львівщині.
Закінчивши училище, він отримав спеціальність столяра та різьбяра по дереву. Його руками народжувалися витончені меблі, які дарували тепло і затишок у багатьох домівках. Робота приносила задоволення, але юнацька пора вимагала нових викликів, і тому після училища його життя стало різноманітнішим: служба в армії, повернення додому, одруження і перший самостійний крок – переїзд до Коломиї.
У цьому місті він почав працювати в ЖЕКу. Спочатку – простим столяром, а згодом завдяки праці та наполегливості дослужився до посади головного інженера. Але економічні труднощі змусили шукати кращої долі за кордоном. Польща, Чехія, Греція, Португалія – це країни, де Василь працював, аби забезпечити свою родину. Він не боявся важкої праці, навіть брав участь у будівництві корівників на Сході України.
Та доля мала свої плани.
Спочатку під час пожежі на робочому обʼєкті він вискочив з вікна, впав та пошкодив хребет, а згодом пережив мікроінсульт.
У 2007 році його життя змінилося назавжди. Знову нещасний випадок – побутова травма – втрата зору. Це був надзвичайно складний період. Усе, що здавалося буденним і простим, раптом стало недосяжним.
Василь зізнається, що довго не міг прийняти реальність. Але час і підтримка рідних допомогли знайти сили для нового життя. Зараз він живе сам. Його підтримує сестра, яка допомагає по господарству, а також соціальні працівники з “Карітасу”.
Раніше Василь був майстром на всі руки: лагодив меблі, ремонтував годинники й навіть радіотехніку. Попри втрату зору, іноді він і досі береться за дрібний ремонт. Кожен день починається з молитви, перегляду служби Божої та фізичних вправ.
Сімейне життя не склалося. Син після розлучення залишився з матір’ю, і їхній зв’язок з Василем обірвався. Це болюча тема, але чоловік навчений долати труднощі.
Попри всі випробування, Василь мріє. Він хоче зробити ремонт у квартирі, оновити побілку. Але найбільше – знайти когось, з ким можна було б розділити хвилини радості, поговорити й відчути тепло.
“Жити важко, але треба старатися”, – каже Василь. Його історія – приклад того, як навіть у найважчі часи можна знайти силу продовжувати й вірити в краще.
