Перебої світла впливають на якість життя усіх. Однак, особливо важко усвідомлювати, що люди, які здавалося б втекли від жахів війни, тепер сидіть в темряві, яка часто теж полошить. Однак, все ж гуртом веселіше.
У шелтері від Карітас Коломиї, що знаходиться на вулиці Довбуша, тепер мешкає 14 людей, серед них 5 дітей. Репортаж із шелтеру, який ми писали ще весною, можна прочитати тут. https://caritas-kolomyya.org/shelter-na-vulytsi-dovbusha/
Незмінний адміністратор Василь каже, що чекають людей із зони активних бойових дій, які скоро мають заїхати. Нещодавно на подвір’ї церкви та парафіяльного будиночка завершили облаштовувати нове приміщення. Там дві кімнати та ванна, а отже за потреби тут можуть жити ще більше людей.
У шелтері на Довбуша світло вимикають несистемно. Графік вимкнення вловити важко…
“Це світло… Таке….переживемо”, — підсумовує адміністратор Василь.
Коли немає електроенергії, мешканці шелтера світять ліхтариками на смартфонах, звичайними ліхтариками, які працюють на батарейках та палять свічі.
Грають настільні ігри — UNO та гру в слова. Без електроенергії школярі роблять домашні завдання хіба при денному світлі. Їхні матері переживають за зір дітей, тому при свічах завдання ніхто не виконує. Жителі шелтера кажуть, що коли вимикають світло, то дехто відправляється спати. Є жінка, яка в’яже при ліхтарику. Однак, нам не вдалося з нею поспілкуватися, бо вона поїхала на зустріч з чоловіком-військовим
У великій кімнаті на першому поверсі шелтера на одному з ліжок розлігся великий коричневий ведмідь. Люди, що живуть тут, кажуть, що залишила його дівчинка, яка жила в шелтері раніше, вона повернулася додому.
Діти з шелтера написали листи Миколаю та стараються бути слухняними, бо адміністратор Василь сказав, що неслухняні можуть отримати різки.
У шелтері живуть три Анни. Одна з них мама двох дітей, до Коломиї з жінкою приїхали ще мати та сестра. Її діти ходять у Коломийський ліцей №5 і поки ще адаптовуються до нового середовища.
З молодшою донечкою Анна старається виконувати домашні завдання одразу, коли забирає її зі школи. Її старший син вчиться у другу зміну, тому, коли увечері немає світла, виконує домашні завдання вранці. Софія — донечка Анни дуже пластична, коли сім’я жила ще в Чугуєві, дівчинка відвідувала гімнастику. Тут планує відновити тренування, але чекає, що до неї долучиться подруга.
І хоч деякі діти нас ще пам’ятали з минулих відвідин, дуже соромилися і тільки ближче до прощання почали розповідати про своє дозвілля у шелтері: як запускали повітряного змія, вирізали гарбуза та шукали нових друзів. І поки батьки намагаються призвичаїтися до життя в новому середовищі, згадують юність чи дитинство при свічах, діти насолоджуються моментом та формують скриньку спогадів свого дитинства під час війни
