Локація добра №5 Соціальний гардероб Карітас Коломия
З 1-го червня приміщення центр видачі одягу від Карітас Коломия працює за адресою Грушевського, 35 з 11:00 до 17:00. Впродовж дня центр відвідують близько 20-ти сімей внутрішньо переміщених осіб.
Одяг найчастіше приносять місцеві мешканці. Допомагають тут волонтери-переселенці.
Зустріла я координаторку, пані Миорславу, в оточенні трьох жінок з хорошим гумором. Спочатку не зрозуміла, що вони не місцеві. Почали спілкуватися, пані Мирослава каже “Наші волонтери також переселенці. То вони швиденько знаходять спільну мову з людьми, які приходять.”.
“Ми намагаємося навести лад і допомогти. Люди зацінюють таку подачу. Бо вони інколи приходять стресовані. Є люди, які жодного разу не користувалися чужим одягом. Є люди, які могли багато чого собі дозволити. Але тепер доводиться і вони зацінюють, коли ми допомагаємо. У нас подача, як в магазині. Є, звісно й ті, які хочуть, щоб їх поняньчили. А є й такі, що самі можуть по 2-3 години обирати. Або ті, хто не може нічого обрати. Ми думаємо, що це через стрес, бо одяг тут є на різні запити”.
Жінки педагоги, вони волонтерять тут з перших днів від коли запрацював центр видачі гуманітарної допомоги. У Коломию приїхали з Лисичанська на запрошення місцевих колег. Тепер винаймають тут житло. Кажуть, що їм дуже комфортна Коломия. На початку поєднували волонтерство та навчання, працювали в зумі і щодня приходили в центр, щоб тут допомагати.
“Відпустка у нас тепер, але і до того нам нічого не заважало…”, — усміхаючись каже Олена, одна з волонтерок.
Жінка переживають тут спільно горе та радість. Так днями Олеся, інша волонтерка, дізналися, що з її будинку винесли усі речі.
“У нашому місті зараз дуже розвинуте мародерство…”, — пояснює її колега.
Жінки діляться, що буває важко справлятися з емоціями, особливо після таких новин:
“Тепер ми живемо у цих реаліях. Розуміємо, що навіть якщо скоро місто звільнять, ми не зможемо одразу туди повернутися, бо там немає світла, газу… немає життя”, — каже пані Олена.
Пані Люба, третя волонтерка, додає, що коли бачать у переліку міста з яких приїхали люди, що отримують допомогу в центрі видачі одягу, то розуміють, що вони такі не одні. Це й мотивує жінок щодня волонтерити.
“Це волонтерство — наша війна. Ми маємо цю війну виграти”, — підсумовують.
“Мирослава каже “Заспокойтеся, сядьте вже, візьміть вихідний”. А я й не уявляю, щоб ми просто сиділи… Приходиш, спілкуєшся з людьми… Сьогодні одна жінка каже “Дівчата, я до вас, як на психотерапію ходжу. Релакс такий… Шопінг””.
Кажуть жінки, що вони тут, у цьому волонтерстві, прокачують в собі і терплячість, і прийняття.
“Але в нас є гарна зброя: коли хтось з переселенців каже “Ви нас не розумієте. Що ви можете знати чи розуміти”. А ми такі “Чому це? Ми ж теж переселенці”. Люди зазвичай після цього затихають…”.
Одна з волонтерок, Леся, двічі переселенка. У 2014-му вона покинула свій дім у Луганську. Жінки говорять про все з усмішкою, жартуючи та шукаючи позитив:
“Це нові можливості…”.
Поки ми спілкуємося дві молоді мами переглядають дитячий одяг. Одразу видно, що поради вони не потребують і чітко знають що шукають. Їхні діти, два хлопчики, років 4, бігають залом між меблями з одягом. Інколи, між пошуками, мами їх заспокоюють і далі приступають до свого заняття.
Тим часом волонтерка Леся ділиться:
“Я не забрала свої прикраси, свої гердани….У мене там прапор висить, на всю стіну так. Уявіть собі їхню реакцію, вони заходять, а в мене на стіні український прапор”,
Нашу розмову перериває сім’я, яка принесла декілька пакетів одягу. Питають чи приймають тут. Дами одразу жвавішають:
“Дякуємо. Ви наші герої”, — кажуть наввипередки волонтери людям.
А я думаю, хто б тут про героїв розказував? Ці жінки пережили дуже люті місяці і в секунду змінили своє життя. Але це не згасило їхньої усмішки, вони продовжують жартувати та помагати іншим, таким же, як вони. Це їхній фронт. Вони так вирішили… А я відкрила для себе ще одне місце Карітасу, де множать любов. Цього разу одягом. Ця любов тепла та яскрава…
