Дім добра | Частина 4 | Шелтер при парафії Петра і Павла с. Дора
Дора завжди асоціювалася у мене з літом і табором “Канікули з Богом”.
Однак тепер на зустрічі вибіг не табун дітей. На вулиці стояла дама із сивим волоссям та зосередженим поглядом і розмовляла з чоловіком у червоній футболці. Тепер при храмі Андрія Первозванного мешкають люди, домівки яких знаходяться в гарячих точках. Серед гір та природи вони відновлюються та шукають спокій. Тепер у шелтері живе 60 людей. За словами керівника шелтера, отця Тараса, загалом тут можуть прихистити 75 осіб. У одній кімнаті де-не-де живуть декілька сімей, а в окремих — одна сім’я. Загалом кімната вміщає 8-10 людей. Вони з різних міст: Маріуполя, Бучі, Харкова, Запоріжжя…
У шелтері є чотири душові кабіни та чотири вбиральні. Пральні машинки та все інше необхідне для життя.
Одна з переселенців відповідає за продукти, формує графік чергування для прибирання та приготування їжі. З Карітас Коломиї привозять продукти.
“Тут колись проводили табори для дітей і тому цей будинок може не пристосований до переселенців, але я думаю, що час війни не є часом комфорту. Люди на загал вдоволені”, — каже отець Тарас.
Отець намагається залучати людей до участі в літургіях та молебнях. Каже, що деякі з російськомовних мешканців починають розмовляти українською.
Серед жителів шелтера був викладач історії з Бучі. Він проводив для людей, що живуть у шелтері, лекції з історії України. А до Дня захисту дітей, разом з найменшими мешканцями, приготували невеликий виступ.
Тут активно проводять дозвілля. З дітьми працюють психологи, які приїжджають з Карітас Коломия. Тут плетуть вервиці, а перед Великоднем мали майстер-клас із розфарбовування писанок.
Молода жінка відповідає на моє вітання, але поспішає зайти у приміщення. Це Світлана. Жінка каже, що її син — маленький хлопчик, якого вона тримає за руку, лякається звуків літака. Вони з родиною приїхали з Бучі, а перед тим 2 тижні були в окупації. 10 березня вирвалися та потрапили в Дору.
“Карітас нас усім забезпечив. Ми маємо все необхідне, а головне — тут спокійно”.
Піднявшись на другий поверх, зустрічаємо пані Анну. Жінка поділилася з нами своєю історією:
“6 травня нас евакуювали з “Азовсталі”, ми два місяці були в укритті. Нас евакуювали Червоний Хрест і ООН і місяць ми жили на Буковелі, а декілька днів тому нас привезли сюди.
Ми приїхали з сім’єю: ми з чоловіком, двоє дітей і ще наші дві бабусі. Приходимо до себе… Ми ніби з пекла в рай потрапили…”
“Я думала в житті не побачу гір. Тут так гарно. Ми всі під враженням”, — додає Анна.
Поспілкувавшись з жінкою ми зрозуміли, що декілька днів тому у шелтер Дори привезли 14 людей. Вони мешкали у Буковелі, але через місяць їх виселили, так вони потрапили у шелтер Дори.
Гуляючи подвір’ям я зустріла пані Аллу. Вона тут з двома дітьми. Жінка зі сльозами на очах дякує Карітасу та працівникам за чуйне ставлення. Каже, що їй дуже боляче згадувати усе, що довелося пережити їхній сім’ї та й усім евакуйованим загалом.
Алла із Запоріжжя, каже, що у місті в неї залишилися батьки, які не могли покинути місто через стан здоров’я, жінка переймається за їхню безпеку і рада з того, що тепер у безпеці її діти.
Про те, що довелося пережити не хоче згадувати і тьотя Валя. Вона сидить на лавочці, позаду неї безпечний шелтер посеред гір, а попереду — ставочок. Вона показує мені сімейство качок і каже:
“Ні, я не хочу про то згадувати…. Хочу якнайшвидше усе те забути…”
Вони забувають пекло, яке довелося пережити та посеред гір відновлюються і шукають спокій… Спокій та любов, який мешкає у Карітасі.
