Через відсутність електроенергії страждають усі наші локації добра. Ми відправилися до шелтера на Петлюри, 98, щоб дізнатися як він працює із вимкненим світлом. Перший репортаж з цього шелтера можна прочитати тут.
Зустрічає нас пані Люба, знову випало її чергування. Попередньо, коли домовлялися про те, що ми приїдемо жінка сказала — “Але у нас немає світла…”, “Нам так і треба, — відповіла я. — Хочемо побачити, як ви без нього працюєте”.
У кімнаті чергових світить лампочка. Пані Любка каже, що її зарядки вистачає на 4-годинне вимкнення світла.
“Заряджають її постійно, коли є світло, тому скільки вона заряджає і на скільки цього вистачає — не знаю”, — ділиться пані Люба.
На першому поверсі у двох кімнатах живуть безхатьки. Пані Люба каже, що поводяться вони чемно. Нещодавно в одній кімнаті майже всі захворіли, то в час відсутності світла гріються під ковдрами та сплять, щоб якнайшвидше одужати. Усі вони мають своїх сімейних лікарів, до яких звертаються за консультацією. Якщо потребують лікування і можуть покрити його своїм коштом, то купують лікарства самостійно, якщо не мають такої змоги, то їхнє лікування оплачує Карітас.
На другому поверсі мешкають переселенці. Тепер у шелтері на Петлюри їх 32 і 12 ще безхатьків.
“За ті дві години, поки вмикають світло, вони перуть, миються, гріються…Самі покупували собі ліхтарики, та й так світять, коли немає світла. Наразі 4 години світла немає, два є. Карітас скоро має нам генератор доставити”, — розповідає пані Люба.
Два тижні тому переселенці, які мешкають в шелтері, самостійно зробили ремонт у коридорі на другому поверсі. Почали малювати калину на стіні, це робота Марини, викладачки образотворчого мистецтва з Харкова. Жінка скаржиться, що ніяк не може її домалювати через вимкнення світла.
Нову ванну та туалет облаштували теж декілька тижнів тому, але це вже коштом Карітас Коломия.
У коридорі за сприяння Карітасу також облаштували містечко для дітей.
Нещодавно у шелтері доробили пожежний вихід.
Людмилі Антонівні 80, вона приїхала зі Слов’янська. Жінка багато читає, коли немає світла — читає при ліхтарику, має добрий зір, читає без окулярів. Має стос газет та великий розмовний словник з української мови.
Пані Людмила приїхала до Коломиї у квітні, з того часу вона почала вивчати українську мову. Каже, що вже добре нею володіє, але коли чогось не знає — заглядає до свого словника або ж питає чергових.
“Був час, коли я жила в Киргизстані і розмовляла тільки російською. Ото вже тут українською вчилася розмовляти. Якщо ми чогось не розуміємо, то одразу йдемо до Любові Миколаївни чи інших чергових і просимо нам пояснити.
Нам тут дуже добре, ми дуже вдячні за їхню увагу, турботу та любов “, — ділиться пані Людмила.
У в кімнаті іншого крила мешкає Анжела — дружина військового, матір двох дівчаток. Сім’я приїхала з Миколаївської області. Бойові дії тривали поряд із селом, де вони мешкали. Із собою взяли морських свинок Алісу і Жоріка.
Доньки Анжели відвідують заняття для діток, які відбуваються у Карітас Коломия. Коли світла немає, то через мобільний інтернет виконують домашні завдання, грають в карти, або ж при ліхтариках малюють. Старша донька Катя намалювала декілька картин за номерами, які уже прикрашають стіни шелтера.
Тепер тут мешкають люди із Бахмута та Слов’янська та інших населених пунктів, які обстрілюють. Живуть дружньо і навіть в темноті, зігрівають одне одного турботою, усмішками та однією з мов любові — якісним часом, який проводять разом.
