Локація Добра | Частина 2 | Хаб Карітас Коломия в Косові
Хаб із гуманітарною допомогою в Косові знаходиться на території храму, у просторому дерев’яному будиночку, де тривають ремонти. Тут облаштовують парафіяльний садочок.
Зустрічає нас молода усміхнена панянка. Це Мар’яна. За фахом жінка перекладачка, та й мешкає вони з чоловіком не зовсім у Косові, тут їхні батьки, пара проживала у Василькові. Часто приїжджали сюди, жили в Косові в період активного поширення ковіду і за декілька днів до початку вторгнення мали тут справи, і залишилися ось уже скоро на пів року. Обоє активно зайнялися волонтерством. Спочатку роль адміністратора лежала більшою мірою на плечах Мар’яниного чоловіка, згодом він був змушений повернутися до інших справ, тому жінка, яка вже активно волонтерила, підхопила цю позицію.
У будиночку просторо та світло. Через ремонт, який панує довкола, не до кінця вдається відчути його затишок, однак усі речі в хабі акуратно розкладені купочками: окремо продуктові набори, окремо гігієна, одяг в іншій кімнаті.
4 квітня у Косівський хаб завезли першу допомогу, а уже 9 квітня він запрацював і тут почали видавати допомогу людям, які цього потребують.
Окрім Мар’яни тут є ще два волонтери. Впродовж дня допомогу отримує різна кількість людей від 4-ох до 34-ох людей.
Тут є продуктові набори, засоби гігієни, дитячі набори. Хаб працює з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 17:00 з обідньою перервою з 13:00 до 14:00.
Раз на тиждень у хаб навідуються також педагогічні працівники з Карітас Коломия, які працюють з дітками-переселенцями.
Мар’яна каже, що кожна п’ята історія навертає на її очі сльози.
“Буквально перед вами, може 15 хв тому, була сім’я…Якраз забрали свого дядю звідти… Орки зайшли в їхнє село. На його очах спочатку розстріляли їхню корову, собаку — домашнє господарство… Чоловікові 73 роки, щоб ви розуміли. І все, його забирають (йдеться про росіян), у нього шок. Він ще й після операції…
Його дружину забрали рідні скоріше, дідусь цей відмовився виїжджати. Москалі одягнули йому мішок на голову і знущалися з нього… Страшні речі розказують. І якимись силами, просто Божими ласками, забрати його сюди. Ну він у дуже жахливому стані, бо сильна психологічна травма і взагалі…. І таких історій багато. І від них просто співчутливість, шок…”
Мар’яна каже, що історії про Бучу та Ірпінь викликали у всіх волонтерів сльози.
“Це все так морально важко, але, знаєте, я проходжу тут якесь певне духовне зростання…”, — підсумовує Мар’яна про свою роботу в хабі.
“Усі ці люди з такою надією в голосі кажуть: “Це все скоро закінчиться і ми повернемося додому…”. Це люди з Маріуполя, Сіверськодонецька… З такою жадобою про це кажуть… Ну ви ж розумієте яка ситуація у цих місцях, правда? І коли вони це кажуть, я дивлюся на них і щиро їм цього бажаю, але розумію, що це дуже важко, це нереально просто…, — Мар’яна завмирає зі сльозами на очах. — Ми намагаємося підтримати їх, спілкуємося, радимо куди можна піти… Хочемо, щоб вони відчували і розуміли, що вони тут не самі, ми тут всі свої”.
У сусідній кімнаті жінка середнього віку обирає одяг. Підходжу знайомитися.
Пані Наталія приїхала до Косова з Енергодару, Запорізької області. Приїхали сюди 1 червня із сім’єю, тут мешкають друзі сім’ї.
“Три місяці ми просиділи в окупації, а потім вже виїхали. За цей час ми не отримали жодних виплат, чоловікові не платили взагалі ніяких грошей. Ми дуже багато грошей витратили на бензин. Продукти в окупації дуже-дуже дорогі, у чотири рази дорожчі, ніж тут.
Наші друзі сказали, що можна отримати допомогу в Карітасі. Це було дуже вчасно, бо коштів, щоб купляти ті ж продукти у нас не було. Нам дуже допомогло і те, що видали гігієну…. Я була вражена її якістю.
Ми усе це із собою не брали, бо виїжджали з обмеженою кількістю речей. Ми дуже боялися, що нас можуть не пропустити. Вигадали цілу історію, бо трапляється, що орки дуже жорстко допитують”, — ділиться Наталія.
Наталія каже, що Карітас допомагає вижити у ці часи….
І поки ми спілкувалися, попри дощ та пасмурну погоду, дерев’яний будиночок плавно наповнюється людьми. При вході їх привітно зустрічає Мар’яна, вони тихо між собою перешіптуються.
Після історії Наталі я дуже переусвідомлюю допомогу, яку надає Карітас і яка тут, в тилу, щодня для нас виглядає банальною і повсякденню, якоюсь очевидною…. і наскільки вона важлива для людей, які приїхали з двома сумками і намагаються тут почати нове життя…
