Локація добра | Частина 2 | Хаб Карітас Коломия в Снятині
Хаб у Снятині запрацював 1 квітня. Його роботу очолює Тетяна, жінка з приємною усмішкою та любов’ю в очах. Вона каже, що давно просила Бога про справу, у якій могла би бути корисною та почуватися щасливо, а в березні зателефонував отець Теодор, настоятель храму у Снятині, та запропонував роботу в хабі.
Дивлячись у світлі очі Тетяни одразу виникає думка: “Як добре, що людей із гарячих точок зустрічає саме ця жінка. Вона наче янгол, поспілкувавшись з нею, на душі в мить стає світліше”.
Центр видачі гуманітарної допомоги Карітас Снятин (хаб) знаходиться у приміщенні резиденції, що навпроти церкви, у самому центрі міста. Працює він з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 17:00. Тут видають продуктові набори, засоби гігієни, постільну білизну та одяг. На день навідується від 10 до 30 людей.
Коли закінчуються продуктові набори, хаб не припиняє свою роботу. Тут працюють з документами, складають одяг, постільну білизну чи готуються до свята.
У хабі працюють 5 осіб, також залучені 33 волонтери. Щодня допомагати Тетяні з видачею приходять четверо людей: двоє до обіду, двоє після.
Минулого тижня з дітками почали працювати місцеві педагоги, бо до того приїжджали педагоги та психологи з Карітас Коломия, заняття проводять двічі на тиждень.
У дворі, поряд з приміщенням, де розташований хаб, облаштовують благодійну їдальню для переселенців. Восени планують відкрити, роблять це за підтримки Карітас Коломия та парафії.
За декілька місяців щоденної праці Тетяна з працівниками почула чимало історій, однак найбільше їй запам’яталися спогади, якими ділилася одна харків’янка. Її сину, Колі, 12 років, він створює дуже гарні графічні малюнки. Мама хлопчика розповідала, як ще бувши в місті вони чекали у черзі за гуманітарною видачею. Хлопчику набридло чекати і він попросився побігти на перед, щоб подивитися чи велика черга. Не встиг відбігти, як поблизу пролетіла ракета, люди налякалися і почали розбігатися, хлопчик з мамою загубився у натовпі. На щастя, вони таки змогли зустрітися.
“Тут безліч різних історій і кожна зачіпає, — ділиться Тетяна. — Кожен відкриває душу…Так буває, що людина приходить і видно що вона стримує емоції. Ми кажемо “плачте” і люди починають відкриватися і плакати, ділитися… Особливо старшим важко, бо вони ціле життя збирали і в одну секунду втрати все це…”
У сусідній кімнатці зібралося невеличке коло педагогів, які готуються до завтрашнього заняття: розробляють наочні матеріали для діток, тихо гомонять поміж собою. Я порушую їхній затишок, йду знайомитися.
Жінки теж наслухані історіями. Кажуть: те, що показують по телевізору і що чують від людей — різні речі. Однак дітки йдуть на контакт, щоразу з’являються нові юні відвідувачі. Хаб живе своїм жвавим життям.
Попри те, що у хаб ми навідалися усередині дня, а за день до цього у Карітас Снятин доставили продуктові набори, у приміщенні не було жодної людини. Та щойно ми закінчили спілкуватися з Тетяною, як у коридорі почали з’являтися люди.
Пані Оля приїхала до Снятина з донькою та двома внуками. Живуть у місті трохи більше, як два місяці. Жінка в захопленні від міста. Вона сама з Прибалтики, каже, що усе довкола зараз нагадує місця дитинства.
Внучата пані Олі відвідують заняття, які проводять для дітей працівники Карітас Снятин. Сама жінка щомісяця отримує тут продуктові набори, отримувала також засоби гігієни та постільну білизну, брала одяг.
“Я не усіх місцевих знаю, а з переселенцями вітаюся на вулиці, бо уже знаємося. Кожен такий рідний став…”, — на сам кінець каже Тетяна, розповідаючи про свою роботу в хабі Снятина.
Захоплює те, що у повітрі хабу витає дух безумовної любові та милосердя. Він в очах співробітників, у спокої, який панує в кожному куточку будівлі та навіть у кішеняті, яке розляглося на сонечку при вході… Дух безумовної любові, яка ніколи не перестає і якої зараз так потребують ті, хто втратив дах над головою…