Дім добра частина 6. Шелтер при монастирі згромадження сестер святого Вікентія
Шелтер при монастирі-згромадженні сестер святого Вікентія, що в Яремче, виглядає, як відпочинковий комплекс: усе подвір’я наповнене квітами, з нього видніється просто неймовірний краєвид.
Зустрічає нас сестра Олеся. Вона заклопотана господарськими справами, але люб’язно усе відкладає та проводить нам екскурсію шелтером. Розповідає як реколекційний центр став шелтером, хто мешкає тут та які правила і порядки в цьому домі.
На подвір’ї перед шелтером відкритий балкон-їдальня з шикарним видом та теплими малюнками на стінах. І усюди квіти, їх неймовірно багато і це створює відчуття якогось раю на землі.
До березня у приміщенні, де тепер мешкають внутрішньо переміщені особи, був реколекційний будинок, а влітку — табір для дітей. Коли почалося повномасштабне вторгнення, сестер запитали чи не можуть вони прийняти у центрі дев’ятьох людей, вони погодилися. А згодом долучилися родичі та знайомі цих людей і так мешканців стало більше… Тепер у шелтері живуть 29 людей із Сіверськодонецьку, Маріуполя, Харкова… Вони мають тут змогу жити сім’ями, у деяких кімнатах є санвузол, але також є загальні душ та туалет.
На подвір’ї стоїть великий батут, який шелтеру надав Карітас Коломия. Нижче подвір’я біля річки граються діти…
До шелтеру ми заходимо через невеличкий, але величний храм з красивим іконописом. Звідти потрапляємо у коридор, а потім у пральню. Тут під власний стукіт витанцьовують пральні машинки, а сестра розповідає, що отримали вони їх від Карітас Коломия: дві пральні машинки, сушку для одягу, мікрохвильовки, два холодильники, фени і косарку.
Раз на тиждень з Карітас Коломия до шелтеру привозять продукти з яких мешканці готують їжу. Також Карітас надав усі необхідні засоби гігієни.
Ми проходимо коридором до просторої кухні, де знайомимося з мешканцями шелтеру. Жінки з дітьми тихо гомонять. Сестра підходить і легко підхоплює на руки найменшого мешканця шелтеру. Він дивиться на нас великими очима, але не пручається, видно сестра Олеся йому добре знайома.
Далі ми сходами підіймаємося на другий поверх. Усюди коридором зустрічаються дитячі іграшки, у коридорі на фортепіано стоять два ведмеді, а біля ікони — дитячий візочок. Шелтер переповнений дитячими речами, це додає затишку і дуже личить цій домівці. Заходимо у конференц-зал, тут теж дитячі речі, сестра каже, діти проводять тут навчання та трохи дозвілля, тоді, коли не граються на вулиці.
У реколекційному домі наче застиг дух літнього табору. Його мешканці небагатослівні, однак усі в один голос кажуть, що їм тут дуже тепло, затишно та спокійно. Відчуття, що люди, які тепер тут живуть, зцілюються. Цьому сприяє усе: сестри з люблячими очима, затишок будинку, який наповнений світлом, вид довкола і подвір’я, яке тоне у квітах…
