Пані Галина народилася і все життя прожила в Коломиї. Її дитинство було щасливим: поруч були батьки, молодша сестра, друзі, шкільні заходи, річка, літні пригоди та безтурботність, яку вона й досі згадує з теплом.
Після школи жінка здобула фах продавця та працювала на виробництві. Згодом вийшла заміж, народила сина, разом із чоловіком підробляла реставрацією старих меблів. Життя йшло своїм шляхом – зі звичними труднощами, радощами та турботами.
Та з роками випробувань ставало дедалі більше. Погіршився стан здоров’я. Роботу знайти ставало дедалі важче. Підприємства скорочували працівників, а перевагу віддавали молодшим людям. Чоловік помер. Син більше не міг підтримувати маму так, як раніше.
Через недостатній страховий стаж пані Галина не отримала пенсії. Її єдиним доходом стала невелика соціальна допомога.
«Я намагалася не залізати в борги. Не користувалася газом, економила світло. Але настав момент, коли стало дуже важко», – розповідає жінка.
Приблизно десять років тому вона вперше звернулася по допомогу. Каже, що навіть не знала про існування Карітасу, хоча жила зовсім поруч.
«Я просто зрозуміла, що сама вже не справляюся. Пішла до єпархії й попросила поради. Так дізналася про Карітас».
Відтоді благодійна їдальня стала для неї важливою частиною життя.
І справа не лише в гарячому обіді.
«Для мене важливе не тільки харчування, а й можливість поспілкуватися. Тут знають один одного, переживають, питають, як справи. Тут відчуваєш, що ти не сам».
Сьогодні пані Галина живе дуже скромно. Її найбільша мрія – невеликий власний будинок, де було б затишно і спокійно. А найбільша радість – новий день.
«Що приносить мені радість? Напевно, те, що настав день, я жива і здорова».
У благодійній їдальні таких історій – десятки. Історій людей, які все життя працювали, виховували дітей, допомагали іншим, але через складні життєві обставини опинилися на межі бідності. Для когось обід у їдальні – це можливість не залишитися голодним. Для когось – єдина тепла страва за день. А для когось – шанс побути серед людей і не відчувати себе покинутим.
«Мені 65 років. І найбільша радість сьогодні – прокинутися вранці живою»
«Мені 65 років. І найбільша радість сьогодні – прокинутися вранці живою»
Саме завдяки підтримці небайдужих людей благодійна їдальня може щодня відкривати свої двері для тих, хто цього найбільше потребує.
Кожна пожертва – це не просто тарілка супу чи шматок хліба. Це підтримка людини, яка опинилася у складних життєвих обставинах. Це нагадування, що про неї пам’ятають. Це шанс зустріти новий день із відчуттям, що вона не сама.
Підтримати роботу благодійних їдальнь можливо за реквізитами:
ПриватБанк
UA 53 305299 0000026004025505749
